Ми стоїмо біля найдовшої річки в Польщі, і водночас, що цікаво, найдовшої річки, що впадає в Балтійське море. Тут у будь-яку пору року ми завжди можемо помітити багато птахів. Одні гніздяться вздовж її берегів, інші шукають у ній їжу. Є такі, що зимують тут, інші ж використовують річку як своєрідний перелітний коридор під час міграції. Частими гостями тут є лебеді-шипуни, яких важко не зауважити. Це найчисленніші та найвідоміші лебеді з довгою, часто витончено вигнутою шиєю та червоним дзьобом з чорним потовщенням біля основи. Не всі знають, що лебеді біліють, коли стають дорослими. Молоді мають сіро-коричневе забарвлення – звідси казка Ганса Крістіана Андерсена про гидке каченя. Кольоровим контрастом білосніжного лебедя є темно забарвлений баклан. Він любить сидіти на гілках або каменях, що вистать з води, часто у вертикальному положенні та з розправленими крилами. Важко не помітити, коли він летить вздовж річки. Легко також впізнаємо й найпоширеніший вид мартинів у Польщі: мартин каспійський, або реготун чорноголовий. Він порівняно невеликий, з чорною головою під час шлюбного періоду та темною крапкою за оком в інший період року. Незалежно від того, яких птахів нам вдається побачити на Віслі, можемо бути впевнені, що майже завжди почуємо характерний крик фазана, адже багато цих птахів заселяє навколишні луки і поля. Маршрут: повертаємося тією ж стежкою назад до вул. Лонгінуса Подбіпєнти, звертаємо ліворуч, через кілька сотень метрів дістанемось до Могильського лісу.