Серед останніх канторів Високої синагоги був Леопольд Кальман Вольфайлер. Він був не лише співаком, а й диригентом хору в синагозі на вулиці Шпитальній, а також збирачем єврейських народних пісень. Загинув «на варті», його розстріляли у таборі в Плашеві 27 вересня 1944 року під час проведення молитов для хворих з нагоди Йом-Кіпура, так званого Судного дня. Як і багато інших канторів, Леопольд Вольфайлер був хранителем єврейської музичної традиції. У його репертуарі були і релігійні, і світські пісні. Останні, втім, часто виникли під впливом «духу» та «матерії» синагоги; з одного боку, він піднімав пов'язані з нею теми, з іншого ж – «виносив» із синагоги характерні для неї мелодії. Як, наприклад, у чарівній гумористичній пісні  A Chazn Oyf Shabes («Хазан на шабат»): Приїхав Хазан в маленьке містечко помолитися в шабат. І прийшло троє видатних жителів містечка послухати його. Перший був кравцем, другий – ковалем, а третій – кучером. Сказав кравець: Як же він співає! Наче голка, що вміло стібок вишиває Або праска гаряча, що добре прасує!  Сказав коваль, так, заговорив коваль і сказав: О, як він співає! Звучить як вправний удар молотка, або міцний стиск міхів. О, як він співає!  Тоді промовив і кучер: О, як він співає! Як він співає! Наче кучер тягне поводи, або свистить батогом у повітрі! О, як він співає!