Синагоги протягом століть були центрами культурного життя євреїв у діаспорі.  Вони функціонували згідно з їхньою назвою, тобто як «будинки для зібрань» (євр.  בית כנסת - бейт кнесет). Тут збиралися для обговорення релігійних законів, які регулювали  питання, важливі як для життя окремих осіб, так і громади, а з часу зруйнування Другого Єрусалимського храму стали також місцем для молитви. Молитву в синагозі очолює кантор. Релігійні євреї очікують від нього, що він буде не стільки видатним співаком, скільки моральним авторитетом, гідним покладеного на нього завдання – представляти їх перед Богом. Так само вважали Краківські євреї, які боролися за кантора Старої синагоги в 1927 році. Частина тих, хто молився в синагозі, хотіла, щоб цю функцію було покладено на Хаїма Ципреса, який підкорив їх своїм музичним талантом. Однак проти виступив рабин Йозеф Корніцер, який піддав сімніву етичні якості кандидата. Суперечка призвела до розпуску управи синагоги. Незабаром було обрано й іншого кантора. Переконання, що релігійні якості важливіші, ніж музичний талант, досі властиве для ортодоксії. Про нього чітко заявив всесвітньо відомий кантор Нафталі Герстiк, оголошуючи своє виконання молитви Кол нідрей під час концерту в Португальській синагозі в Амстердамі в 2003 році: «Ця старовинна мелодія у виконанні кантора висловлює, ймовірно, більше, ніж інші молитви: релігійну відданість, кавану (євр.  כַּוָּנָה – устремління серця), такі необхідні для того, щоби бути кантором».