Wstęp
Справа Малишів
На вулиці Панській 11 (сьогодні Марії Склодовської-Кюрі), на другому поверсі мешкало старше, досить заможне подружжя Зюскіндів – Міхала і Хелени разом незаміжньою дочкою, Євгенією. Оскільки часи були досить важкі – Велика криза сягала свого апогею – родина вирішила підзаробити, здаючи в оренду одну з кімнат.
Восени 1933 року серед бажаючих орендувати з’явився чоловік на прізвище Роттер, який заявив, що хоче орендувати кімнату на потреби своєї знайомої, студентки Академії образотворчих мистецтв Саломеї Селецької. Вплатив завдаток, а 2 жовтня повинен був з’явитися разом з Селецькою, щоб сплатити решту суми і допомогти їй влаштуватися в кімнаті.
Дійсно, у визначений день обоє з’явилися на порозі квартири Зюскіндів. Однак господарі зупинили їх на кухні, вимагаючи сплатити орендну плату за весь місяць заздалегідь, побоюючись стати жертвою шахрайства. Роттер з Селецькою заспокоювали їх, що невдовзі прийде листоноша з переказом і вони заплатять обіцяну суму. Хвилиною пізніше до квартири завітав листоноша, повідомивши, що має переказ для пані Селецької. Зюскінди стали вимагати щоб вона прийняла його при них, на кухні. Коли почала підписувати бланк – розлігся постріл. Це Роттер застрілив листоношу Валента Пшебінду, після чого вистрілив тричі в Міхала Зюскінда, вбивши також і його. Охоплені жахом, мати з дочкою кинулися на втечу анфіладою поєднаних між собою кімнат, а вслід за ними кинулися і нападники (до атаки долучилася Селецька). Хелена Зюскінд полягла від кулі, добито її ударами прикладу револьвера і задушено ковдрою. Євгенія, яка від ран втратила свідомість, вціліла. Нападники вкрали сумку листоноша, в якій було понад 18 тисяч злотих.
Незабаром після цього, слідчі дістали з одної з каналізаційних ям, порожню сумку листоноша і чоловіче пальто. Нетиповий револьвер, який використовували зловмисники (новини про який з’явилися в пресі), зацікавив продавця кіоску на вулиці Раковецькій. Зголосився на поліцію, інформуючи, що саме такий револьвер дав йому в заставу нещодавно певний Ян Малиш. З’ясувалося, що він був занотований Державною поліцією ще за часів краківських заворушень у 1923 році. Тоді у нього взяли зразок почерку, який виявився ідентичним до того, з переказу для уявної Селецької.
Без додаткових проблем поліціанти визначили адресу матері Малиша. Її повідомили, навмисно вводячи в оману, що її сина було знайдено на Віслі і є підозра на те, що він міг втопитися. Жінка впізнала пальто, яке належало Яну Малишу. Пізніше показано їй переказ, який також визнала як написаний її сином.
Із цього моменту слідство набрало обертів. З’ясувалось, що уявна “Селецька” насправді – дружина Малиша, Марія з родини Венгрин. Обоє були безробітні, а сам Малиш, незважаючи на те, що був талановитим фотографом і мав художні здібності, не зумів порадити собі в умовах кризи, що, ймовірно, й штовхнуло його на стежку злочину. Знайти обох розшукуваних було не складно – 12 жовтня 1933 року Малиша заарештовано в Катовицах, а його дружину в Рабці.
Суд над обома відбувався в прискореному режимі, відповідно до чинних на той час нормативних актів. Відповідно, процес не міг сприяти ретельній оцінці доказів, а тим більше адекватному вироку для обох зловмисників. Тому не дивно, що 4 листопада обох засудили до смертної кари. Зателефонувавши (на надсилання письмового прохання не було часу) президент РП пом’якшив кару для Марії Малиш, змінивши вирок на довічне ув’язнення. Закінчила свій термін, як і більшість в’язнів, враз з початком війни. Померла у 1946 році.