Вбивство Анни Гарнцажівни

14 травня 1932 року мешканець вулиці Анджея Потоцького 12 (сьогодні вулиця Вестерплатте) доктор Юзеф Нюссенфельд, повертаючись додому, зробив жахливе відкриття. На підлозі він виявив тіло своєї покоївки, Анни Гарнцажівни, задушеної невідомими зловмисниками. Із будинку викрадено 10 тисяч злотих в готівці, два золоті годинники, кілька дорогоцінностей, ордени Нюссенфельда і 150 золотих 20-доларових монет. Вартість здобичі оцінено на чималу на той час суму – 130 тисяч злотих.

Не вистачало свідків інциденту, докор Нюссенфельд був холостяком, на момент скоєного він був на роботі. Сусіди засвідчили, що біля 10 години ранку чули якісь крики, але подробиць надати не змогли. Оскільки не було жодних зачіпок, поліція придивилася до оточення вбитої, а також до її роботодавця. Серед знайомих покоївки виявилась певна Міхалікова, особа не надто доброї репутації, що мешкала з чоловіком на ім’я Генрик Ванат.  Слідчі встановили, що незабаром після вбивства, Ванат (що мешкав в землянці на вулиці Раковецькій) платив золотою 20-доларовою монетою. Його негайно заарештовано. Під час слідства він вказав на певного Яна Донця як особу, яка вручила йому гроші.

Заарештовано також Донця, який досить швидко зізнався і вказав на співучасників злочину. На великий подив поліцейських, були ними двоє студентів Академії образотворчих мистецтв: Владислав Бобжецький (який знав доктора Нюссенфельда завдяки своїй дружині, що працювала секретаркою в Медичному Товаристві) і Казімєж Шенкіжик. Бобжецький намовив Шенкіжика і Донця до спільного нападу. Спочатку зловмисники планували, що Донець спокусить покоївку доктора і таким чином отримає доступ до його помешкання. Коли Гарнцажувна відкинула залицяння Донця, шайка змінила план – бандити проникли в будинок під виглядом доставки посилки. Вони кинулися на покоївку, яка чинила опір, але та не мала шансів проти трьох чоловіків. Бобжецький задушив вмираючу жертву петлею лікарського фартуха, хотів її ще добити пострілом з револьверу, але зброя не вистрілила.

Злочинці заховали украдену здобич, закопавши в околиці копця Костюшки, однак від самого початку почали обкрадати один одного. Таким чином їх було викрито – частину здобичі викопав Донець з допомогою Ваната, даючи останньому кілька золотих монет. Арешт студентів Академії образотворчих мистецтв був найбільш суперечливим – Державна поліція вшанувала навчальний заклад, не вступаючи в стіни університету згідно з законом. Бандити знали, що на площі Матейка на них чекають поліцейські і довго зволікали з виходом із приміщення, однак врешті-решт мусили віддатися в руки правосуддя.

Під час першого судового розгляду, який відбувся в червні 1932 року, Колегія присяжних проголосувала за визнання зловмисників винними у ненавмисному вбивстві, що викликало шалене обурення у суспільстві і призвело до відхилення судом вердикту (згідно з чинним законодавством). На повторному розгляді справи у вересні того ж року Колегія присяжних повторила свою думку, яку цього разу підтримав і голова. Бобжецького засуджено на 14 років позбавлення волі, Донця на 12 років, а Шенкіжика на 10 років. Перший з них загинув в роки війни, другий після війни став дрібним злодюжкою і помер (доживши пізньої старості) у Коцмижуві. Третій, як Тадеуш Пахель-Сумерський став відомим художником, отримав амністію від президента Берута і приймав активну участь в середовищі художників Померанії (пов’язаних з новою владою). Доктор Юзеф Нюссенфельд виїхав із помешкання, позначеного трагедією. Маючи досвід перебування під час війни в німецьких концтаборах у Плашові і Маутгаузені, після її закінчення він повернувся лікувати людей у Краків. Помер у 1956 році.