
Будинок Віслави Шимборської
Діставшись вулицею Саре до Плантів, йдемо в напрямку вокзалу. На висоті Міколайської вулиці повертаємо праворуч і, перетнувши вулицю Вестерплатте, поруч із Будинком туристів, заходимо на вулицю Миколи Коперника. За кількадесят метрів повертаємо наліво на Радзивилівську, яка попри будівлю Національного старого театру, де протягом багатьох років був прокат театральних костюмів, веде нас на вулицю Любіч. В одній із останніх кам’яниць, відразу перед продуктовим магазином Баська («Baśka»), у 1929–1948 роках жила Віслава Шимборська. Про це свідчить меморіальна дошка на фасаді.
Це було перше місце проживання майбутньої поетки у Кракові після переїзду до цього міста. Віславі було тоді шість років. Вона народилася в Курнику поблизу Познані та виросла у Торуні. Сім'я Шимборських оселилася на другому поверсі у шестикімнатній квартирі, про яку поетеса згадувала через багато років як типово міщанську, зі старими меблями та фортепіано. У наступних, уже «своїх» місцях – Будинку письменників на Крупничій, будинках на вулиці Королівській, 82 (тоді ще 18 Січня), вулиці Хоцімській, 19 та за останньою адресою: П’ястовська 46 - поетичний та художній талант Шимборської розвинувся аж до Нобелівської премії, яку їй було присуджено у 1996 році. Однак, саме у величезній кам’яниці біля залізничного вокзалу були написані перші вірші, зокрема, дебютний твір «Шукаю слова» («Szukam słowa»), опублікований на сторінках газети Дзєннік польський («Dziennik Polski») в 1945 році. Саме в цей час – після закінчення школи, навчання в таємних класах, роботи залізничним службовцем – Віслава стане співзасновником літературної групи Інакше, де вона познайомиться зі Станіславом Лемом, Тадеушем Кубяком та зустріне свого майбутнього чоловіка Адама Влодека. Після шлюбу молодята переїдуть до Будинку письменників, але кам’яниця на Радзивілівській пам’ятатиме літературні початки майбутньої лауреатки Нобелівської премії, а Віслава через багато років буде згадувати ліпнину на стінах.
(переклад: Oksana Voloshyna)