Не скельцем і оком, а серцем і … вухом. Краківські синагоги

Синагоги протягом століть були центрами культурного життя євреїв у діаспорі.  Вони функціонували згідно з їхньою назвою, тобто як «будинки для зібрань» (євр.  בית כנסת – бейт кнесет). Тут збиралися для обговорення релігійних законів, які регулювали  питання, важливі як для життя окремих осіб, так і громади, а з часу зруйнування Другого Єрусалимського храму стали також місцем для молитви.

Молитву в синагозі очолює кантор. Релігійні євреї очікують від нього, що він буде не стільки видатним співаком, скільки моральним авторитетом, гідним покладеного на нього завдання – представляти їх перед Богом. Так само вважали Краківські євреї, які боролися за кантора Старої синагоги в 1927 році. Частина тих, хто молився в синагозі, хотіла, щоб цю функцію було покладено на Хаїма Ципреса, який підкорив їх своїм музичним талантом. Однак проти виступив рабин Йозеф Корніцер, який піддав сімніву етичні якості кандидата. Суперечка призвела до розпуску управи синагоги. Незабаром було обрано й іншого кантора.

Переконання, що релігійні якості важливіші, ніж музичний талант, досі властиве для ортодоксії. Про нього чітко заявив всесвітньо відомий кантор Нафталі Герстiк, оголошуючи своє виконання молитви Кол нідрей під час концерту в Португальській синагозі в Амстердамі в 2003 році: «Ця старовинна мелодія у виконанні кантора висловлює, ймовірно, більше, ніж інші молитви: релігійну відданість, кавану (євр.  כַּוָּנָה – устремління серця), такі необхідні для того, щоби бути кантором».

Серед останніх канторів Високої синагоги був Леопольд Кальман Вольфайлер. Він був не лише співаком, а й диригентом хору в синагозі на вулиці Шпитальній, а також збирачем єврейських народних пісень. Загинув «на варті», його розстріляли у таборі в Плашеві 27 вересня 1944 року під час проведення молитов для хворих з нагоди Йом-Кіпура, так званого Судного дня.

Як і багато інших канторів, Леопольд Вольфайлер був хранителем єврейської музичної традиції. У його репертуарі були і релігійні, і світські пісні. Останні, втім, часто виникли під впливом «духу» та «матерії» синагоги; з одного боку, він піднімав пов’язані з нею теми, з іншого ж – «виносив» із синагоги характерні для неї мелодії. Як, наприклад, у чарівній гумористичній пісні  A Chazn Oyf Shabes («Хазан на шабат»):

Приїхав Хазан в маленьке містечко помолитися в шабат.

І прийшло троє видатних жителів містечка послухати його.

Перший був кравцем, другий – ковалем, а третій – кучером.

Сказав кравець:

Як же він співає!

Наче голка, що вміло стібок вишиває

Або праска гаряча, що добре прасує!

 Сказав коваль, так, заговорив коваль і сказав:

О, як він співає!

Звучить як вправний удар молотка, або міцний стиск міхів.

О, як він співає!

 Тоді промовив і кучер:

О, як він співає! Як він співає!

Наче кучер тягне поводи, або свистить батогом у повітрі!

О, як він співає!

Про засновника цієї краківської синагоги Ісаака, сина Якова, існує цікава легенда, яку колись розказав рабин Сімха Бунам з Пшисухи. Отож, Айзеку бен Йекелесові, бідному євреєві із Казимежа, наснилося, що під одним із мостів у чеській Празі заховано скарб. Тому він відправився в Чехію. Однак коли він дістався моста, що йому наснився, то засумнівався. Довірившись офіцерові, якого там зустрів, він розповів йому свою історію. Той у відповідь поставив йому риторичне запитання: «Як ти гадаєш, чи лише тому, що мені приснилося, нібито під піччю бідного краківського єврея Ісаака, сина Якова, сховано скарб, я повинен відправитися в Краків і шукати його серед тисяч краківських Яковів та Ісааків?». Айзек подякував за цю відповідь і подався додому. Там він знайшов захований під власною піччю скарб і став одним із найбагатших євреїв Кракова.

Ця історія, звісно, має духовний вимір. Її можна відчитати як науку про мудре ставлення до життя, прийняття його таким, яким є тут і зараз, про прагнення здійснити мрії, які ми втрачаємо, бо шукаємо в далеких та й неіснуючих можливостях.

Аналогічний зміст має текст синагогальної молитви Вехошев коханім:

Ти знову повернешся в країну своєї душі.

Ти повернешся до того, чим ти є.

Ти повернешся до того, ким ти є.

Ти повернешся до місця, де народився, і народишся знову.

Він закликає до глибокого самоаналізу, який має щось змінити. По суті, він закликає до навернення, яке біблійні коментатори визначають як «направити увагу до Бога», а, отже, не змінювати обставин, а змінити власне ставлення до них.  Кантор, який береться заспівати цю молитву, повинен зробити це так, щоб переконати присутніх у правдивості її послання. Він повинен їх зачарувати, зробити з її слів «заклинання», яке продовжуватиме звучати в умах релігійних євреїв після виходу з синагоги. Його постава і спів мають захоплювати, радувати і таким чином мимоволі змінювати його одновірців.

«Якщо говорити про Темпель, там був великий професійний хор. Диригував ним доктор Люст. Це був змішаний хор, в ньому не співали діти, що було ще однією причиною, чому ортодокси відлучили цю синагогу». Так згадував про краківську синагогу Темпель один із довоєнних жителів міста.  Музичне оформлення богослужіння в краківській прогресивній синагозі викликало суперечки, бо у ній віддавали перевагу естетиці над благочестям. Кантор прогресивної синагоги мав бути професійним співаком, на моральні недоліки якого можна закрити очі. Від 20 до 25 відсотків бюджету синагоги призначалося на утримання хору. Врешті-решт, для синагоги Темпель було куплено фісгармонію, немовби геть забувши про скорботу після зруйнування Єрусалимського храму, у зв’язку із чим було заборонено використовувати музичні інструменти під час синагогальній службі. І, зрештою, сама ця назва… Темпель, тобто «храм». Для ортодоксії немає храму поза Єрусалимом.

Проте краківські реформатори не були надто радикальними у своїй перебудові юдаїзму. Так, вони хотіли раціоналізувати власну релігійність, відмовитися від практик, просякнутих забобонами. Зрештою, вони були людьми високоосвіченими, інтелектуальною елітою своєї громади. Вони також були дуже полонізовані, чим Краків викликав загальну недовіру серед єврейських традиціоналістів. Щодо музики, то краківські прогресисти, виховані в європейському дусі, хотіли  лише європейської богослужбової музики. Наприклад, такої, яку за зразком досконалої французької опери створював для паризької синагоги в XIX столітті Самюель Наумбург.

Перлиною довоєнного Кракова був майстер канторальної музики хазан Еліезер Гольдберг, що служив у місцевій синагозі Купа. Сьогодні забутий, а колись обожнюваний краківськими євреями та шанований по всій Галичині. У 1879 році  гміні Краків довелося змагатися за нього із гміною у Ярославлі, де  він працював після того, як покинув рідний Кременець на Волині.  Гольдберга обожнювали навіть краківські прогресисти, для яких його музика була квінтесенцією того, що найкраще в музиці євреїв Східної Європи: експресивний спів кантора, прекрасно узгоджена гармонія в хорових партіях, ностальгічні цитати з традиційних народних мелодій. Еліти любили його, хоча  Гольдберг не мав жодної музичної освіти, не вмів записати власні композиції, не вмів диригувати, а до того ж був ще й не найкращим виконавцем.

У чому ж тоді полягав секрет його успіху? Давайте послухаємо.

Оно б’коах

 Благаємо Тебе, силою твоєї правиці розплутай наші заплутані долі.

Прийми пісні свого народу, підніми і очисти нас.

Просимо, Наймужніший, тих, хто прямує до Тебе, бережи як зіницю ока.

Благослови їх, очисти їх, помилуй їх,

у своїй справедливості завжди винагороджуй їх.

Сильний і Святий, по доброті своїй веди свою паству.

Єдиний і Високодумний, звернися до свого народу, який пам’ятає про Твою святість.

Почуй наше ридання й голосіння, Знаючий всі таємниці.

Синагога Рема стала в післявоєнні роки натхненням для однієї з композицій рабина Шломо Царлебаха, пісняра та композитора, чиї мелодії співають під час сімейних святкових урочистостей євреї по всьому світу. Ширилися чутки, що, гостюючи в Кракові, Царлебах вирішив прогулятися вулицею Широкою. Під час прогулянки він зупинився перед синагогою Рема, розмірковуючи про долю краківських євреїв. Він уявив, як вони стояли на Широкій зі спакованими речами, обставлені валізами з пожитками, і чекали на перехід до створеного нацистами гетто в Подгуже. Потім уявив, як перед цими подіями вони радісно танцювали на цьому ж місці. Ці два образи він об’єднав в мелодії під назвою Cracow nigun (євр. nigun означає мелодію).

Образи людей, що танцюють перед синагогою Рема міг виникнути в результаті асоціації цього місця з легендою, яка розповідає, що на місці скверу навпроти цієї синагоги за часів рабина Мойжеша Іссерлеса (званого Ремом), стояв будинок, жителі якого влаштували весілля в суботу. Незважаючи на вмовляння рабина, який нагадував гостям про мішнайот Шаббат (суботні заповіді), що забороняють проведення весіль в цей день, люди веселилися далі.  Тоді земля нібито розступилася і поглинула будинок разом із весільними гостями. Так пояснюється походження невеликого кладовища в огородженому сквері на вулиці Широкій. Натомість біля самої синагоги є інше, значно більше єврейське кладовище, на якому поховано, зокрема, й самого Мойжеша Іссерлеса.

Бібліографія:

Brauner Arje, Kach hitpalelu Jehudaj Krakow, w: Jehudim be-Krakow, Tel-Awiw 1988.

Cantors. A Faith in Song, wyk. Benzion Miller, Naftali Herstik, Alberto Mizrahi, 2003, Navarre Corporation.

Halkowski Henryk, Żydowski Kraków: legendy i ludzie, Kraków–Budapeszt 2011.

Jakubczyk-Ślęczka Sylwia, La musique juive à Cracovie de l’entre-deux-guerres selon les informations du journal «Nowy Dziennik», „Scripta Judaica Cracoviensia”, 2011, z. 9.

Jakubczyk-Ślęczka Sylwia, Reforma żydowskiej muzyki liturgicznej w Galicji na przełomie XIX i XX wieku, „Studia Judaica”, 2019, nr 2.

Manor Genia, „Nowiny Krakowskie” (Tel-Awiw), wrzesień 2007.

Maślak-Maciejewska Alicja, Wydarzenia patriotyczne organizowane w synagodze Tempel w Krakowie, w: Synagoga Tempel i środowisko krakowskich Żydów postępowych, red. M. Galas, Kraków–Budapeszt 2012.

Maślak-Maciejewska Alicja, Modlili się w Templu: Krakowscy Żydzi postępowi w XIX wieku. Studium społeczno-religijne, Kraków 2018.